Жителів Полтавщини нагородили за підірвані російські танки

Двоє працівників сільськогосподарського підприємства підірвали 3 танки, коли російська 4-та гвардійська танкова кантемирівська дивізія зайшла на північ Полтавщини.

Про це розповів голова Великобудищанської громади Микола Шаблій 28 червня.

«Простих людей с/г підприємства як назвати? Вони підірвали 3 танки, поки орки тягали 1. Ми написали подання, щоб нагородити їх орденами. У Полтавській військовій адміністрації пообіцяли його розглянути. Тоді ніхто не втік, ніхто не зустрічав. Була б зброя, було б краще, повоювали б».

Великобудищанська громада розташована на території колишнього Гадяцького району (звідти й народна назва «гадяцьке сафарі»). Усі громади допомагали у боротьбі з росіянами й 5 одиниць техніки знищили силами простих жителів громади. Унаслідок зіткнення з окупантами загинув Валерій Дібров 1988 року народження, ще кілька учасників отримали поранення.

Паніки у жителів не було, навіть коли через села проходили сотні одиниць техніки й десь ночували у населених пунктах. Усі старости були на місцях й розуміли, що коли доведеться брати до рук зброю, вони матимуть це зробити. Щодня спілкувалися з головами військових адміністрацій області, СБУ та поліцією. Микола Шаблій також був на зв’язку з українськими військовими з Лебедина, адже там підрозділами керували хлопці, які колись служили під його керівництвом.

Російських військових генерал бачив дуже близько. Якось під селом громади ночувала група росіян. Коли вони відійшли від техніки, місцеві вночі забрали звідти зброю і все, що могли. Зранку окупанти повернулися і побачили, що їх обікрали:

«Вони викликали старшого в селі. Я доповів голові ОВА та СБУ, що вони шукатимуть мене і треба їхати. Отож я поїхав. Запитував звідки вони всі троє родом і всі відповідали. Я запитав нащо вони тут. Вони нічого в мене не питали. Задурені, обдурені хлопці. Строковики років 18-ти направляли на мене автомати. Я просив їх опустити, бо ще ненароком вистрілять, але вони так і стояли. Офіцер стояв опустивши голову. Розумів, що це не їхня війна, шо їх тут не має бути».

Після цього вони поїхали з села. Потім українські військові спрацювали дуже влучно, бо вороги кидали техніку після «привітань ЗСУ» й тікали в ліс, де на них вже чекали мисливці. Солдати або гинули, або потрапляли в полон.

Масштаби захоплення української землі були значущими і випадок під Гадячем, мабуть, не вплинув на керівництво російської армії загалом. Але точно вплинув на якусь особистість, якогось командира, якийсь підрозділ, бо задачу вони не виконали.

Учасники гадяцького сафарі переконані, що завдяки їхнім діям збережений Миргород і навіть Київ, бо якби ця колона пройшла до столиці, її було б значно важче захистити. Але під час цих подій загинула людина, ще кілька людей отримали серйозні поранення. Ціна за свободу Гадяча, Полтави, Києва та Європи насправді дуже висока.